З початком війни Світлана та її діти долучилися до волонтерської роботи, підтримуючи армію. У Маріуполі залишилася молодша сестра з родиною, а її старший син, боєць полку «Азов», відразу був викликаний на службу.

Спочатку Світлана втратила зв'язок із родичами в Маріуполі, але згодом їй вдалося зв’язатися з пораненим племінником, який перебував на «Азовсталі». Він надіслав звістку, що його виводять із заводу, обіцяючи повернутися за кілька місяців. Але це був лише початок тривалого полону. Через два роки вона отримала повідомлення від іншого бійця про те, що її племінник живий і тримається.

Світлана активно бере участь в акціях і підтримує зв’язок із родинами інших полонених, щоб нагадувати про важливість допомоги та єднання. Її мрії — це перемога, повернення всіх полонених і мир для України, який дасть можливість спокійно жити і будувати плани на майбутнє.