Людмила Веремій | Чернігівка

"Катують цивільних та ховають у братських могилах"

Чернігівка – осередок допитів, знущань та катувань, як свідчать тамтешні жителі. Таким селище в Бердянському районі Запорізької області стало після російської окупації, яка триває з перших днів повномасштабного вторгнення РФ в Україну. Лише нещодавно стало відомо про розстріл військовими РФ цивільних цієї громади, яке сталося восени 2022 року. "Це - не єдиний злочин, який вчинили окупанти у селищі", - каже заступниця голови Чернігівської селищної громади Людмила Веремій. Вона погодилась більш детально розповісти проєкту Радіо Свобода «Новини Приазовʼя» про перші дні окупації, як змінювалась ситуація в громаді протягом двох років життя під тиском військових РФ, якими очікуваннями зараз живуть українці, які залишилися на цих територіях.

«Окупанти заходили з трьох боків»

– Коли ви вперше побачили російських окупантів у вашому селищі?

– Мабуть, я це ніколи не забуду. Перших окупантів ми побачили 26 лютого (2022 року – ред.) близько 16 години вечора. Вони заходили на територію нашої громади з трьох боків трьома танковими колонами. Територія громади в нас досить велика, і з усіх сторін старости населених пунктів телефонували і говорили, що вони (російські окупанти – ред.) вже йдуть. Люди боялися, тому що нам вимкнули зв'язок.

– Якими були перші контакти військових РФ з місцевою владою?

– Контакти з нами як із владою взагалі не відбувалися. Вони зайшли, розставили свої вогневі позиції, залишили там частину свого військового контингенту. Основна маса пішла на Пологи (тимчасово окуповане місто в Запорізькій області – ред.). Вони з нами не комунікували. Вони нас не чіпали практично до кінця березня. В нас залишалися наші адмінбудівлі з українськими прапорами.

А перші контакти в нас відбулися у кінці березня, коли вони почали шукати голову громади. Зателефонували особисто мені, попередили, що шукають нашого голову. Ну, ми встигли його попередити, щоб він не з'являвся в адміністративній будівлі. Коли вони зайшли в адміністративну будівлю, там чоловіків не було, були тільки жінки – особисто я та мої колежанки. Вони нас потримали, мабуть, три години.

«Росгвардія зняла прапори України»

– Ви тоді розуміли, хто окупував громаду – регулярні російські військові, представники Росгвардії, ФСБ?

– Вони не представлялися, але саме в кінці березня це були просто представники регулярних військ. Це були не (етнічні – ред.) росіяни. Росгвардія до нас зайшла вже 2 квітня і вже почала працювати чітко по плану – вони зібрали актив селищної ради. На той момент ми вже змогли нашого голову евакуювати на підконтрольну владі України територію. І вже нам не було так лячно. Тому що у нас команда апарату ради згуртована, і ми розуміли: якщо нашого голову заберуть, ми будемо залишатися з ним до останнього.

Росгвардія зайшла, відкрила всі наші адміністративні будівлі, виламали двері, зняла прапори, розповідає Веремій. Фото ілюстративне

Росгвардія зайшла в суботу, повністю відкрила всі наші адміністративні будівлі, виламали двері, зняли прапори (українські – ред.), зняли величезний прапор з флагштока і почали піднімати свій триколор над Чернігівкою.

Їхня представниця (місцева жителька, яка погодилася працювати з окупантами – ред.) вийшла на зв'язок з заступниками сільради, зі старостами й повідомила про те, що, якщо ми не хочемо, щоб нас забирали з дому всіх, то потрібно в понеділок на 11-ту годину з'явитися в одну з наших адміністративних будівель. Ми всі між собою зв'язалися і вирішили йти, тому що в кожного вдома були рідні, близькі. І в понеділок ми всі з'явилися на цю так звану зустріч.

– Які пропозиції від окупантів були на тій зустрічі?

– З нами зустрічався представник ФСБ. В нього була тактика психологічного тиску. Спочатку він розповідав, як нам «буде гарно жити», коли Володимир Володимирович [Путін] «вирішить наші проблеми». Потім про те, що «вони прийшли з миром, принесли нам добро».

Він повідомив нам, що поки буде вирішуватись питання встановлення російської влади, ми повинні працювати. Я розумію зараз, що їм потрібно було, щоби чинна рада залишилася з ними, тоді б вони могли цим маніпулювати й не було б такого спротиву від місцевих. Насправді після цієї зустрічі зранку практично весь актив просто виїхав. Ми виїхали всі в різні сторони, кожен своїм шляхом до Запоріжжя. Мені особисто зателефонували й сказали, що через 10 хвилин потрібно вийти з дому і піти. Ми закрили ворота, і все - я поїхала з дому.

«Включати людину в розетку»

– Кого переважно переслідують російські окупанти?

– Переслідували хлопців, які за будь-якою наявною інформацією були причетні до антитерористичної операції на сході нашої країни, саме до протистояння на Донбасі, в Луганській області. Їх забирали на допити, «на підвали». Забирали родичів військовослужбовців, які були в Збройних силах України. Мені достеменно відомі факти про те, що батька одного з військовослужбовців забрали. Він був понад два місяці в полоні, «на підвалі». Коли його відпустили, то стан здоров'я був плачевний.

Забирали хлопців, чоловіків рандомно. Після того, як були будь-які прильоти по території Чернігівської громади, влучання ЗСУ у скупчення військ РФ – окупанти вибирали дотичних до цього, на їхню думку, жителів і забирали на допити.

СБУ продемонструвало фото з катівні, яку російські військові облаштували під час окупації Херсону

– Чи відомо вам про випадки катувань до смерті або вбивства?

– Про те, що закатовували, мені відомо тільки опосередковано. Тому що у нас було декілька катівень, вони й залишилися, в яких катували не тільки жителів нашої громади, але й жителів сусідніх громад. В Чернігівці був такий, знаєте, як осередок, центр допиту. Ми знаємо, що вже є ті братські могили, де хоронили закатованих. Що стосується вбивств, особисто мені відомо щонайменше про п'ятьох жителів громади, які були в різних випадках застрелені збройними силами Російської Федерації.

Перший випадок був, коли чоловік їхав на мотоциклі від своїх батьків додому. Його просто застрелили, тому що за їхнім (російських окупантів – ред.) розпорядженням була встановлена комендантська година. Відомо також про двох розстріляних хлопців у посадці, яких потім підкинули зі зв'язаними руками. І вони (російські окупанти – ред.) навіть там влаштували щось на кшталт слідства, навіть когось затримали з тих російських військових. Ну, щоб це перед мирними жителями виглядало так, ніби це не розстріл був, а міжособистісний конфлікт. Ну, і ще двоє наших жителів були знайдені просто вбитими. Вони були дуже довго «на підвалі». Потім їх відпустили й вже зранку знайшли застреленими.

«Грабують, потім «націоналізують»

– Як російські окупаційні сили зараз адмініструють територію вашої громади?

– Вже у 2024-му, 2023 році, вони почали робити так звану експропріацію (примусове позбавлення власності – ред.), вони називають це «націоналізацією». Вони почали робити руками саме цієї влади, яку створили з місцевого населення, це не російські війська роблять, не комендатура військова, яка є в населеному пункті.

На початку, у 2022 році, це були просто грабунки. Вони заходили в будинки, на території фермерських господарств, виганяли комбайни, забирали техніку, через Крим переганяли в Росію. Вони заходили в будинки, які, на їхній розсуд, були заможні й просто підганяли туди свої великі автомобілі.

На сьогодні знову пішло дуже багато скарг. Жителі громади, які виїхали на підконтрольну Україні територію, телефонують і розповідають, що в них заходять (російські окупанти – ред.) в житло. Приїжджає представник місцевої (окупаційної – ред.) влади й повідомляє, що майно «націоналізоване» на користь РФ.

Російські військові на зерносховищі в Мелітополі, Запорізька область, 14 липня 2022 року

– Чи є в них законодавчі підстави, на яких вони це роблять?

– Вони зробили оголошення, в них є різні комунікаційні групи. Поставили певний термін, щоб в їхню адміністрацію прийшли всі власники з документами й підтвердили своє право на майно. В оголошенні є попередження: якщо хтось не прийде до певної дати з цими документами й не підтвердить, то майно буде вважатися безхазяйним і його «націоналізують» на користь РФ.

– Яка зараз ситуація з сільськогосподарськими підприємствами?

– Наскільки мені відомо, то підприємства сільськогосподарські працюють. Частина власників виїхала, вони (російська окупаційна влада – ред.) поставили туди своїх керівників. Прибутки й зерно вже у 2023 році вивозилося через Крим до Росії. Така сама ситуація з продукцією від тваринництва.

– Люди, які виїжджають, продовжують зберігати зв'язок з керівництвом територіальної громади?

– Ми зберегли свої комунікаційні канали для того, щоб люди могли в будь-якому випадку вийти на зв’язок з нами. Ні заступники, ні голова громади, незважаючи на якісь безпекові заходи, не змінювали свої номери телефонів для того, щоб люди могли зв'язатися з нами в разі необхідності.

Наслідки російської окупації

«Закриті російські школи»

– Як відбувається навчання в школах? Там тепер працюють російські школи?

– Взагалі на території громади в нас працювало 15 шкіл. На сьогодні достеменно відомо про те, що за програмами РФ працює 8 шкіл. Школи працюють в закритому типі: є російська охорона, батьків у приміщення не пускають. Навчальний процес переважно складається з їхньої модифікованої історії, з уроків праці, фізкультури. Предметників як таких, вчителів, немає, і вони не можуть забезпечити весь той повний спектр. Вони (російські окупанти – ред.) пробували, тероризували педагогів, які залишилися там, запрошували на роботу, декому й погрожували, але повноцінно контингент навчальний і дитячий не змогли зібрати.

Вони включили свій так званий адмінресурс, коли дітей, які не відвідували школу, виявляли. Їхня (окупаційна – ред.) служба опіки відвідувала цих батьків вдома. Погрожували, якщо діти не будуть ходити до російської школи, то їх будуть забирати й відправляти в інтернатні заклади для продовження навчання.

Прикрий випадок, коли дітей, батьки яких лояльні до України, але вони залишались там (на тимчасово окупованій території – ред.) змушували ходити до школи, їх принижували перед всім класом: змушували співати гімн Російської Федерації й говорити, що вони люблять Росію.

Новий підручник РФ з історії для старших класів

– Чи були у вашій громаді діти-сироти, що зараз із ними?

– Так, у нас на території громади була досить потужна робота саме з прийомними сім'ями, з дитячими будинками сімейного типу. Вони зараз перебувають там. Виїхав один ДБСТ (дитячий будинок сімейного типу – ред.), виїхали опікунські сім'ї, але в більшості своїй вони залишилися там.

У нас на території громади, на базі психоневрологічного дитячого інтернату сформували одну прийомну родину, потім вона стала ДБСТ, в якому виховувалося 14 дітей з ураженнями мозку, центральної нервової системи. Це діти маломобільні. І коли в нас ще була можливість їх вивезти до Запоріжжя, то батьки сподівалися на швидку деокупацію і не поїхали. Потім, коли вони вже забажали виїжджати, можливості були втрачені. Ми з ними підтримуємо зв’язок. Вони повідомляють, коли до них приїжджають окупаційні війська. Вони (російські окупанти – ред.) дуже люблять робити «картинку» з цього.

Позиції ЗСУ в селі Роботиному, Запорізька область, грудень 2023 року

– Які загальні настрої в людей зараз ?

– Ще до минулого року, до зими, люди були позитивно налаштовані. Вони чекали. Всі говорили, що буде контрнаступ, що територія буде звільнена. Територія нашої громади розташована недалеко від Роботиного (село Токмацької міської громади Пологівського району Запорізької області – ред.), ми розуміли, що все (контрнаступ) піде по цій лінії звільнення.

Зараз люди впадають трошки у відчай. Чому саме зараз збільшилась кількість виїздів з окупації? Тому що люди розуміють, що немає руху військ. Ті, хто ще чекав швидкого звільнення, ухвалили для себе рішення виїжджати. Ті, з ким я спілкуюся, інколи говорять: «Ми розуміємо що, мабуть, ви не повернетеся до нас». Інколи кажуть: «Коли ви повернетеся, то застанете територію взагалі не ту, що покинули, і вона буде в плачевному стані».