«Кати та терористи забрали у людей все: батьків, братів, дітей»

Мичко Соломія, студентка 1 курсу Львівського професійного коледжу готельно-туристичного та ресторанного сервісу

Вчитель, що надихнув на написання есе - Павлишин-Кошова Ганна Богданівна

Війна. Моя історія

Війна почалась... Так, це перші слова, які я почула зранку 24 числа. Цю дату я закарбувала у  пам'яті до кінця своїх днів... Так ось. Ранок 24 лютого, я прокидаюсь від шуму у сусідній кімнаті та чую всім моторошну фразу "Країна терорист почала повномасштабний наступ проти  нас...", і у якусь хвилину, я навіть боялась подивитися у вікно,  я боялась побачити ракету, я боялась звуку літаків та гелікоптерів, знаючи, що до мого міста ворог так швидко не добереться, але сама думка вводила мене у "мряку".

Мама, яка завжди прокидалася із хорошим настроєм,  у ті жахливі хвилини плакала у іншій кімнаті, та питала Бога "Чому так?". Батько у той час холодно та тверезо продумував, що буде далі....

Війна.. Війна... Війна...Кожний тепер знає це слово і відчуває його на дотик, нюх і смак. Останні обійми, запах згорілих будинків та крові, перемішаної із потом, смак горя і пристрасть до помсти. Саме так кожен свідомий українець відчуває війну. Але досі ми все ще не позбулись та не стерли із лиця землі цих нелюдів, цих паскуд, які кожного дня вбивають наших дітей, жінок, чоловіків.

Тих, хто за гроші, вмиті кров'ю, готові забрати найцініше, -наше життя... Кати та терористи забрали у людей все: батьків, братів, дітей. Вони вселяли у нас все більше відрази до них, навіть не задумуючись про це. У наших жилах текло бажання жити, текла воля, якої у них, блазнів, немає.

Війна вселила у нас щось потужне, щось надприроднє і ми стали людьми, які зараз ідуть на все заради перемоги, заради нашого життя: вільного та незалежного. І навіть коли ховаємось у підвалах, чуємо вибухи, ми все одно, стиснувши зуби, стаємо на ноги та відбудовуємо наші знищені домівки. Ми бачимо сльози та не бачимо у них страху. Навпаки, в них читається бажання жити.

Ми - українці! Ми не знаємо, що таке страх! І ви хочете перемогти нас?! Націю незламних?! У нас є крила , і вони на дотик, як граніт, на смак як незалежність, і на запах як воля.

Війна страшна тоді, коли люди віддають себе відчаю, а ми маємо надію на краще. Ми віддамо життя, щоб узяти у руки кубок перемоги, залитий до самих країв кров'ю ворогів. Тих, які топтали наші крила, які спалювали наше зерно, які вбивали наших дітей.

То ж, кожен із нас докладе нове перо і ми зберемо крила, які будуть потужною зброєю та символізуватимуть нашу єдність.

Слава Україні ! Героям Слава !