У перший день війни я почула вибухи і одразу зрозуміла, що почалася війна. 

На Салтівці дуже тяжко було в перший місяць війни дістати продукти харчування. Гроші не мали ніякої ваги: їх ніде було ні витратити, ні обміняти на щось корисне. Ми виживали у прямому сенсі слова: їжу шукали буквально під обстрілами: і під артилерією, і під автоматними чергами. Ховалися, де бачили більш-менш безпечне місце.Перші дні війни супермаркети ще працювали, навіть ті, які вже були пошкоджені обстрілами. Там, де були вибиті вікна, їх замурували і вони продовжували свою роботу.

Світла та опалення у місті не було. Я виживала у холоді з лежачою мамою та чоловіком. Під час обстрілу він отримав уламкове поранення, через це ми вирішили виїжджати.

Чоловіка прооперували у Полтаві, зараз із ним все добре. Згодом ми повернулися додому, полагодили дах і живемо далі.

Через велетенський масштаб руйнувань Північну Салтівку нині називають мертвим районом, або мертвим містом — 70% будівель тут пошкоджено чи знищено. Я сподіваюсь, що після перемоги все відновлять, і ми житимемо у мирі.