Мені 24 роки. Ми проживаємо разом з дідусем і бабусею у селі Покровське. Дідусь на пенсії, я працюю продавчинею у магазині. 

Перший день війни ми запам’ятали дуже добре. Я якраз готувалась до свого Дня народження 24 лютого. Зранку прокинулись і дізнались, що війна. 

Їжі в нас вистачало, а з ліками були постійні проблеми. У бабусі цукровий діабет, дідусь теж постійно хворіє, тому ліків потрібно багато, а вони постійно дорожчають.

Шокує, коли обстрілюють село і знищують домівки людей. Це дуже страшно.

Виїжджали, коли були перші прильоти. Ми в Покровське приїжджаємо дуже зрідка. Бабуся з дідусем переїхала до своєї дочки, а я поряд, у місті, бо у мене робота. У місті спокійніше, а сюди постійно прилітає. Ми в Покровське приїздимо ненадовго, бо в нас тут город. Зараз тут більш-менш спокійно. 

Я думаю, що ця війна буде тривати ще дуже довго. Звісно, хочеться, щоб швидше закінчилась. Найбільше хочеться перемоги.