Мені 15 років. Я із Запоріжжя. 25 лютого переїхала з батьком до Гуляйполя. Ми думали, що там буде спокійно, але другого березня почалися бойові дії. Не стало світла, зв’язку, води, газу. Ми з батьком повернулися на маршрутці додому. Однак в Запоріжжі було неспокійно, тому ми переїхали до Кам’янця-Подільського. Прожили там чотири місяці й виїхали до Охтирки. Зараз ми знову в Запоріжжі. 

Їжі в нас майже не було: ми не закуповували продукти наперед. Мали борошно і яйця – готували коржі й ними харчувалися. Не було води, тому ми майже тиждень не милися. 

Біля нас падали снаряди. У Гуляйполі багато людей загинули під завалами своїх будинків. 

Я закінчила дев’ятий клас і цього року вступила до коледжу. Зараз мій батько воює, а я мешкаю з бабусею. Ми винаймаємо житло в Охтирці, щоб у разі чого поїхати туди. А якщо і там буде неспокійно, можливо, доведеться виїхати за кордон. 

Боротися зі стресом допомагає навчання. Воно проходить дистанційно. Я намагаюся самостійно опрацьовувати більше матеріалу. 

Не думаю, що війна скоро скінчиться. Можливо, через рік. Я закінчу навчання в коледжі, потім вступлю до університету. Надіюся, що в Україні все буде добре.