«Винищувачі літали, і було зрозуміло, що нічого доброго не буде»

Будучи студенткою донецького вишу, Катерина пережила стрес, коли в небі над містом з’явилися військові літаки. Їй довелося радикально змінити своє життя та плани на майбутнє, розуміючи, що нічого доброго в Донецьку її не чекає.

Для мене війна почалася у 2014 році, я так думаю, що навесні. Я ще була в Донецьку, ходила на пари, але в університеті залишилося мало студентів. І тоді я зрозуміла багато чого. Уже були військові машини, винищувачі літали, і було зрозуміло, що нічого доброго не буде.

Ми були в гуртожитку й почули вперше, як летіли винищувачі. А влітку я здала іспити та приїхала додому. Ми здавали іспити екстрено, тому що студентів розпускали й потрібно було закрити заліки й іспити. Ось тоді я зрозуміла, що щось не те відбувається. І потім, восени ми почали забирати документи з університету, щоб перевестися до іншого міста. І це вже було останньою крапкою.

Одного разу я навіть розплакалася, бо не знала, що таке бойові дії. Коли в Донецьку я була в гуртожитку, уже літали винищувачі, були чутні постріли, починалися бойові дії за аеропорт. Моє ліжко було поруч з вікном, і я не знала, що мені робити, якщо постріли почнуться поруч і скло розіб’ється, впаде на мене. Я почала вішати плед, щоб прикрити вікно. Пам’ятаю, хтось пожартував, що це не допоможе, якщо почнуться бойові дії поруч із нашим гуртожитком. І тоді мені стало страшно вперше, і я розплакалася.

Мені довелося переїхати до іншого міста. Університет перевівся до Маріуполя, я поїхала слідом за університетом. А коли відбувається те, що змушує тебе та твоїх близьких змінити радикально всі свої плани, то це — травма, стрес і великі хвилювання.