Коли розпочалася війна, все змінилося за одну ніч. Я пам'ятаю, як почула вибухи на аеродромі. Тієї ночі я не могла спати, постійно думала про те, як захистити себе і дитину. Через пів року після початку війни мого чоловіка збила машина, і з того часу я залишилася одна з дитиною.

Я виїжджала з міста, щоб хоч трохи відчути безпеку, але згодом повернулася додому. Жити під обстрілами ще страшно: кожен звук нагадує про війну, і неможливо повністю розслабитися.

Поки я не їду, бо не знаю, куди краще евакуюватись. Стріляюсь скрізь. 

Я не знаю, що буде далі і іноді боюся, що можу не прокинутися вранці. Але все ж таки намагаюся триматися і сподіваюся, що колись настане мир.