Світлана була шокована тим, що росіяни свідомо знущались над мирним населенням

Я живу у Снігурівці Миколаївської області. У мене під опікою онук, і є мама, їй уже 83 роки.

Ранком 24 лютого ми збирали онука до школи. Раптом мені подзвонила племінниця і сказала, що школа скасовується, бо почалася війна. Це для нас було шоком. Згодом онук виїхав - ми відправили його у безпечне місце. Ми з мамою лишились вдома.

Росіяни у Снігурівці ламали двері, варварськи ставились до людей. Дуже страшно було через обстріли, авіаційні удари.

Спочатку було що їсти, а потім дуже важко стало. Привозили хліб, але черга була величезна. Можна було там простояти і повернутися ні з чим.

Ми не голодували, але складнощі з їжею були. З водою були проблеми – до джерела треба було їздити. Грошей не було - банкомати не працювали. Я 20 лютого пішла на пенсію, але через окупацію так і не встигла оформити документи.

Моя мама народилася у 1939 році і пам’ятає Велику Вітчизняну війну, хоча й була малою. Вона детально запам’ятала, як ховалася, як їх ледве не розстріляли. Поки тривала окупація, мама була впевнена, що все буде добре і її оптимізм мене надихав. Наші воїни таки прогнали окупантів і ми віримо, що вся Україна скоро буде вільною.