Я зранку прокинулася і дізналася з інтернету, що почалася війна. Звісно, не знала, що робити. Ми зібралися й поїхали до батьків. Так разом і живемо до сьогодні. Живемо з батьками на їхню пенсію. Дуже велика подяка Фонду Ріната Ахметова. Я отримувала допомогу на дитину. 

Ми не виїжджали. Я не можу покинути батьків, тому ми тут і сидимо. Найбільша трудність для мене – фінансова, адже я залишилася без роботи. І, як я бачу, у Слов’янську немає жодної перспективи щодо цього.

Мене найбільше шокувало, коли вдарили по вокзалу в Краматорську. Я знаю, що там багато людей були під час евакуації. Це було дуже важко пережити.

У батьків вода своя, їжу деяку купуємо, ще нам видають допомогу гуманітарну. Звісно, багато чого не вистачає. Наприклад, дров. А топити ж взимку треба. Важко зараз жити.

Страшно, що нічого хорошого дитина не бачить. І що буде далі – незрозуміло. Я навіть не знаю, що виявиться страшнішим: те, що зараз відбувається, чи те, що буде після війни.

Звісно, важко морально жити в таких ситуаціях. Іноді й по місту прилітає. Це, звісно, позначається на психіці. Звісно, хотілося б, щоб швидше війна закінчилася, але коли це станеться – навіть не знаю.