Мені 53 роки. Я заміжня. Чоловік і син працювали в поліції. Ми жили в Маріуполі. Мали власний будинок. 

24 лютого, о п’ятій годині ранку, чоловік прийшов з добового чергування. Ми з сином вже не спали. Спитали, чи чув він вибухи. Чоловік відповів, що вже вся країна їх чула, бо почалася війна. 

Ми виїхали з Маріуполя 17 березня. Їхали через Токмак і Василівку. Перетнули близько двадцяти блокпостів. 

Було дуже неприємно, що російські військові примушували чоловіка й сина роздягатися, щоб переконатися, чи немає в них татуювань. Це принизлива процедура.

Зараз ми з чоловіком живемо в Полтаві. Сюди нас запросив товариш чоловіка. Син з 24 березня перебуває на службі в Дружківці. Приїжджав до нас лише один раз на три дні. До війни я працювала перукаркою в Маріуполі. У Полтаві не змогла знайти роботу. 

Поки були в Маріуполі, набирали воду з моря. Використовували її для миття посуду. Питну дуже економили, бо її було обмаль. Їли раз на день, бо боялися, що не вистачить продуктів. На щастя, вистачило. Ще й дещо залишилося сусідам після нашого від’їзду. 

Я сподіваюся, що восени 2023 року ми повернемося в Маріуполь. Будемо відбудовувати свій будинок і місто.