Я була вдома, прокинулася зранку. Мені зателефонував син і сказав, що почалася війна. Я плакала весь день, дуже боялася за онуків, за правнуків. У мене п’ятеро онуків і два правнуки - за них я найбільше переживала

Ця війна перекреслила все життя. Просиділа я в Гуляйполі півтора місяці. Летіли снаряди, дуже страшно було. Терпіли до останнього, а потім виїхали з сином. Дуже страшна ця війна, бомблять усе. Гуляйполе дуже зруйнували.

Біля хати почали бомби падати, ми могли загинути, тому й вирішили виїхати.

Мене син на машині вивіз. Їхали під обстрілами, всюди дуже гриміло, але Бог нас оберігав, і ми виїхали. Для мене найважче те, що я виїхала з рідного дому. Я там прожила все своє життя, і дуже мені важко на старості літ по світу скитатися.

У Гуляйполе і гуманітарну допомогу привозили, і діти мені допомагали, тому не можу сказати, що важко було. Рідні розлетілися всі по світу. Не бачу онуків, правнуків, дітей. Дехто зі мною залишився, але мало бачимося. Душа болить.

Щодня прокидаюся і молю Бога, щоб закінчив цю криваву війну. І коли лягаю, теж про це молюся.