Ми мешкали в Луганській області у місті Привілля з чоловіком і двома дітьми. У 2022 році, коли почалися обстріли, виїхали до міста Тернівка і проживаємо тут, бо у нас хвора дитина.

Ми в Привіллі було до травня. Виїжджали своєю машиною, коли було вже гаряче. Їхали під обстрілами, ледве змогли виїхати. Думали до останнього, що все обійдеться, але так не трапилося.

Не було ні води, ні світла, ні газу. Не було ліків дитині – ми просили людей, які кудись їздили, щоб нам привезли. Виїхали, бо треба були і ліки, і харчування. Там складно було: ходили на криницю воду набирати, топили  пічку вугіллям, дровами - так от і виживали.

Коли літає над головою, свистить і гудить, коли воно десь падає, вибухає, це дуже страшно, але нам довелося це пережити. Потрібно було раніше виїжджати, але ніхто від такого не застрахований.

Думаю, коли переговори будуть, тоді війна закінчиться. А так - буде довго, бо так продовжуватися може дуже довго. Звісно, хочеться, щоб вона скоріше закінчилася і був мир на землі, щоб ми жили в своїй Україні.