Багатодітна родина вивезла п’ятьох дітей на підконтрольну Україні територію, дорогою малеча заспокоювала дорослих

Я знаходилась в рідному місті, коли почалась війна. Мого чоловіка-рятувальника 24 лютого о 4.45 викликали по бойовій тривозі на роботу. Сну вже не було, і ми почали дивитися новини. Трохи пізніше стало зрозуміло, що потрібно виїжджати якомога швидше. Це взагалі був наш найбільший біль – як вивезти дітей з окупації.

Їхали ми бусом, діти лежали на підлозі на ковдрі. Ми взяли багато чого з собою і ділилися з людьми поруч. Діти дітям роздавали цукерки, а молодший семирічний син всіх заспокоював, читав вірші.

Мама, свекруха і старенька бабуся і досі залишаються на окупованій території. Чоловікові вдалося виїхати, тому зараз ми з усіма нашими п’ятьма дітьми разом. Малечі потрібно організувати навчання онлайн, тому я поки не працюю. 

Багато чого переосмислили за цей час, а також встигли сильно розчаруватися у людях. Виявляється, не всі наші рідні за Україну. Це дуже боляче.