"І знову країна-терорист вирішила позбавити мене всього"

Лук’янченко Лариса Володимирівна, вчителька української мови та літератури в Ірпінському академічному ліцеї НУБіП України, м. Ірпінь

МОЯ УКРАЇНА

У кожної людини, як і в кожної країни, своя стежина, свої життєві дороговкази. Ми самі обираємо вектори нашого розвитку. Часто трапляється так, що торувати цю стежку доводиться шляхом запеклої боротьби, поневірянь, втрат, війн. На мою думку, варто завжди відстоювати свої життєві цінності та бути готовими до випробувань задля боротьби за власні переконання та краще майбуття.

По-перше, будь-які труднощі на життєвому шляху роблять нас сильнішими, загартовують, дають шанс рухатися далі. Мій життєвий приклад переконує в цьому. Як і багатьом співвітчизникам, мені двічі довелося пройти через великі перешкоди, пов’язані з війною в Україні.

24 лютого почалося майже для кожного однаково. Зранку я прокинулася від далеких вибухів на лівому березі Києва. Я вийшла до коридору нашої квартири й побачила дуже збентеженого чоловіка, який збирав всі наші документи та речі, аби вивезти нас у безпеку. Тоді я відразу збагнула, що відбувається, бо таку сцену бачила вже вдруге, коли ми змушені булі тікати з нашого рідного Луганська і починати нове життя практично з нуля на новому місці. Але мені вдалося адаптуватися та знайти себе в Ірпені. І знову країна-терорист вирішила позбавити мене всього, до чого я так довго йшла: улюбленої роботи, родинного затишку, стабільності та впевненості в завтрашньому дні.

Важлива сторінка нашої боротьби за незалежність, що триває понад чотириста років. Кожна подія закарбована в нашій історії назавжди. Першим кроком для українців стала Революція гідності. Тоді на Євромайдані вимагали відставки політиків, скасування рішення про відмову від асоціації ЄС. Мітинги з такими вимогами пройшли в усіх найбільших містах нашої сильної України. Український народ довів своїми діями, що ми не просто маленькі люди, які ні на що не здатні. Незламна спільнота показала всьому світові величезний приклад єдності.

Саме тридцяте листопада стало поштовхом до змін у країні. Тієї ночі на Майдані Незалежності «Беркут» жорстоко розігнав українців, що боролися за зміни. Тоді ж загони міліції оточили близько тисячі активістів, які мирно протестували і співали пісні, прославляючи нашу культуру. У результаті наступу багато людей було жорстоко побито, серед них чимало студентів. Жорстоке ставлення до студентів на київському Майдані приголомшило не тільки українців, але й увесь світ. Читаючи про події тих років, ніхто не залишиться байдужим. Ніби кожен із нас був духовно присутній на тій площі. Революція Гідності завершилася перемогою.

А потім почалася війна з росією. Сьогодні війна відбувається не тільки на Сході, вона торкнулася життя кожного українця, який мріє про велике майбутнє наших нащадків. Війна скрізь! Вона в душах тих українців, які змогли евакуюватись і зараз перебувають далеко від рідної домівки, плекаючи у своїх серцях нашу країну. Вона – у пам’яті про полеглих, про ті життя, яких уже не воскресити. Кожен свідомий українець пам’ятатиме про ті злочини, які скоїв ворог на нашій землі. Якщо й після переможного миру в цій війні ми збережемо ті самий дух і єдність, Україна стане іншою. Ми маємо нині історичний шанс зробити крок до світлого майбутнього навіть якщо цей шанс прийшов до нас у вигляді війни.