Усе почалося влітку 2014 року, коли [війська] почали заходити до нас у Луганське. У мене в пам’яті залишилося, як їдуть БТРи, уздовж вулиці гуркочуть танки. А потім почалися обстріли, і ми потрапили у воєнний стан. У підвалах сиділи. Удень у своєму, а на ніч я йшла до сусідів, бо одній було погано.

У моєму будинку постраждав дах. Потім організація «Німецьке товариство» його змінила. Городи дуже постраждали...

Війна принесла нам багато горя. Раніше тут жили родичі, 10 осіб було, онуки були поруч. А коли почалася війна й обстріли, онуки із сім’ями виїхали, а я залишилася сама. Тільки дочка живе недалеко, у Світлодарську. Ось так війну й переживала.

І зараз, у 2021 році, відчуваю себе в небезпеці. Щоправда, уже менше стріляють.

Із 2014 року ми постійно отримували гуманітарну допомогу. Від Фону Ріната Ахметова вона була постійно. Допомагали «Карітас», «Людина в біді», Червоний хрест. Велику допомогу надавала німецька будівельна фірма, вони нам перекривали дах.

Мрію, щоб закінчилася війна й повернулися до мирного життя.