Горбенко Діна, вчитель, Вершацька гімназія Чигиринської міської ради

 «1000 днів війни. Мій шлях»

Нині час контрастів… Здається, що увесь світ контрастний став. Хоча, ні – він і був таким. Справа в тому, що ми, проживаючи своє відносно спокійне мирне життя, не помічаємо цього. Кожен поринав у свій, інколи, малесенький особистий світ, бувало, він перетинався ще із чиїмось світом. Колесо життя крутилось…Ми навіть не задумувались над тим, що в країні 10 років іде війна…

Ситуація була складною, але всім хотілося закрити на це очі.

Лише деякі пам’ятали про ворожий конфлікт, про те, що десь проливається кров, а число вбитих збільшується. Люди, яких життя змусило полишити рідну домівку, тікати туди, де спокійно і не страшно. Так, причини  у людей різні, і різні погляди, і різне бачення. Хто хотів, щоб так сталось? Хто не зважав на долі тисяч, на їх існування? Хто нещиро голосив і когось у чомусь переконував? Розділились погляди. Розділилось життя…

Зруйнований будинок більше не зустрічатиме своїх господарів. Зруйновані мрії ще довго не відкриються серцю.

А що приніс нам 22-й… Невже у Всесвіті і без того мало горя і сліз, болю і відчаю, мало, що розлилася кривава ріка? Що треба мати у грудях, щоб віддати наказ винищити цілі міста з цивільними, з дітьми, не винними ні в чому? У світі є багато релігій, та жодна з них не пояснить оті випалені очі міст, оті пустки сіл, оті кістки в землі, отой навіки згаслий погляд закляклих від звірячого жаху очей. Бо навіть ті, що лишились живі – мертві зсередини.

Хтось втратив сенс свого життя, а хтось і зовсім – жити не хоче. А вони всі хотіли жити. Але їм цього не дали.

У третьому тисячолітті… Людей не питають перед тим, як розпочати війну. Її передбачити непросто, та ще важче – передбачити її хід. Навіщо закони війни – якщо їх не дотримуватися? Якщо одна сторона дотримується, а інша ні, то це геноцид.

Багато хто себе запитує: «Ми всі були дітьми. Чому ж дехто виріс таким жорстоким і підлим виродком? Чому наказує смертоносному шматку металу, вагою з тонну, вирішувати – кому жити, а кому ні?"

Світ великий. Під сонцем місця вистачить усім. Ми могли вирішити всі глобальні проблеми, а натомість створюємо нові, невідворотні, тяжкі, жорстокі. Найтяжче те, що нічого не можна виправити, нікого неможливо повернути. Світ не побачить чиїхось не написаних полотен, не заспіваних не почує пісень, не читатиме ненаписані книги; хтось не дочекається нового відкриття, бо вченого ракета вбила ще коли був дитиною… Це не просто жертви серед населення – це цілі окремі гілки роду, цілі покоління – буквально, цілі на прицілі російської мушки, якій такий нестерпний сам факт нашого існування.

Дехто запитає: «Який Бог допустив цей жах? За що така кара? Чи то у диявола такої сили стало, що він вирвався із самісінького пекла і чинить його на землі?».

Але ж і зброю, і війни, і конфлікти вчиняють люди?! Люди з великою владою. Та й чи лишилось у них людське щось від того затьмарення владою, від хворих амбіцій, від бажання нав’язати свою волю. Страшно, коли хворе бажання хворої недолюдини резонансом наклалось  на жорстокість і ворожість окремих жителів країни-агресора: і армійців, і робітників, і пенсіонерів, і навіть дітей!

Боже, дай сили моїй рідній Україні здолати ворога, захистити і зберегти себе, свій народ, свою історичну суть!

Для нащадків, заради наступних поколінь, шануючи світлу пам'ять предків і тих, хто вже не побачить сонця – сходження Українського Сонця! Відродження безсмертного фенікса! Амінь, Боже! Слава Україні! Героям Слава!