"Хтось лається, хтось молиться, хтось плаче"

Доброго дня, це будинок моєї доньки в м. Гуляйполі Запорізької області. Фото тільки з вулиці інших немає.

А далі фото будинку моєї рідної сестри теж в м. Гуляйполі.

Війна: це коли в твоєму містечку Гуляйполі ще не було обстрілів, а коло твого будинку тебе перестрівають незнайомі люди і благають нагріти їсти для їхніх дітей (біженці із Волновахи), бо в готелі, де вони залишились, як і в усьому місті, немає світла. Звичайно, ти не відмовляєш, бо ти теж мама і тобі жалко людей, але ти ще не розумієш повного сенсу "біженець".

Ти думаєш, що твоє містечко це лихо обмине...

Війна: коли ти починаєш боятися початку темряви, бо не знаєш, що тебе чекає, і чи переживеш ти цю ніч. Ніяких сирен після перших трьох днів у місті немає, бо вони вийшли із ладу, і біжимо ми в укриття тільки після початку вибухів.

Війна: коли 8 березня тебе не тішить і в тебе думка, якщо все буде добре, таке "свято" ти не забудеш ніколи. Сльози, відчай, розчарування.

Війна: коли під час бомбардувань ти сидиш у підвалі багатоповерхового будинку і в тебе свист і гул у вухах такий, що ти не зовсім все реально розумієш, а під ногами земля перекочується хвилями і всі стіни двигтять, а бабуся поруч у сусідньому під'їзді на третьому поверсі у квартирі із сином з синдромом Дауна, і ніхто не може їй допомогти (бо у нього хвороба закритого простору)...

Війна: коли твій чоловік біжить, ризикуючи життям, тому що стався вибух біля багатоповерхівки, де живе його онкохворий дядько, і знаходить його у квартирі без опалення і т.д  І цей мужчина, незважаючи на свою хворобу, був завжди кремінь, плаче, а його дружина біжить під обстрілами у лікарню взяти для нього знеболювальні, оскільки він без них вже не може.

Війна: коли біжиш до підвалу, а там вже маленька громадянська війна, хтось лається, хтось молиться, хтось плаче, хтось із дітьми, а я із двома собаками, вони мені теж як діти. Забігає сусідка із нашої площадки і в неї починається панічна атака, і ніхто не може із цим нічого вдіяти, і волосся і без того стоїть дибки, це жах...

Війна: коли мільйон разів аналізуєш, чому ти працював все життя і начебто у тебе все було (машини, квартири, гроші...), але ти нічим не можеш допомогти своїй єдиній дочці, і вона так само сидить у підвалах під бомбардуванням...

Коли можна було її вивезти з міста, вона відмовилась, не хотіла залишити чоловіка, а він – своїх батьків, брата із дружиною. Є таке поняття в українців як сімейний ланцюжок. А мені залишається тільки вити як сирена.

Сьогодні я, не плануючи, покинула свого чоловіка, дочка без мене не хотіла їхати з міста, а чоловік не може залишити своїх батьків, і сиджу я в сльозах за 40 км від Гуляйполя і благаю Господа, щоб Він зберіг всю мою сім'ю... На душі порожнеча.

Якщо ви думаєте, що я це пишу для того, щоб мене пожаліли, ні, запевняю вас, ви помиляєтесь, я по-своєму сильна...

Я просто хочу вас застерегти, та вберегти своїх дітей і свої сім'ї від цього безумства. Пережити все це та залишитися в твердому розумі та світлій пам'яті, напевно, нереально, а тим більше – діткам. Бережи нас, Господь.

«Злой город»

…Таврійський край паплюжила орда,

Повзли ворожі по дорогах танки,

І хижа причаїлася біда

Під Гуляйполем якось на світанку!

Спіткнулася об  браму  степову,

Зламала плани  об  містечко  рідне,

Жовто-блакитні  сонце і траву

Тут не  змінить  на  триколор  огидний!

Мій  найдобріший в світі Махноград!

Шановане  Всевишнім Гуляйполе!

Тебе  назвав  якийсь  рашиський  гад

«Злым  городом»  в  «інформаційнім  полі».

Бо  місяць уже  точаться бої ,

Та  зроду ворог цей  форпост не візьме!

Понівечені вулиці твої

І церква розчахнулася в трагізмі!

Поранені будинки і двори,

Самотність з вікон дивиться розбитих,

Паркан  на дибки скочив, догори,

І електричний стовп приліг спочити!

Тут кожен  день здригається  земля,

Лишають  шрами  міни і снаряди!

Бинтують рани стомлені поля,

Які так  щедро  засівають «гради»!

...Та стільки енергетики життя,

Безстрашності і мужності святої

В маленькій площі нашого  буття

З великим серцем справжнього героя!!!

«Злой город» ти для тих свинособак,

Що істерять на рубежах незламних,

Та  Гуляйполе – степовий  козак,

Слід  залишає у подіях  славних!

Нехай же живить, сили надає

Палка любов до тебе наша щира,

Було і буде нам ім’я твоє

Взірцем ДОБРА і ЗАТИШКУ і МИРУ!