Мені 66 років, я інвалід третьої групи, у мене пенсія мінімальна. Живу у Дніпрі. 24 лютого ми були у своїй квартирі. Не знали, що робити. Хапалися за голови, переживали за дітей, та і взагалі – за всіх. Зовсім тяжко було. 

Шокувало, коли багато людей гинуло, дітей. І сусідські сини. Ми переживали дуже, нервувалися, тиск високий був.

Ми були вдома. Ховалися в погребі в перші дні, а тоді перестали. Ми до дочки ходили. Вона живе в приватному будинку недалеко від нас. 

Думаю, що вона закінчиться наприкінці весни. Закінчиться війна – і буде все добре. Тільки на це й сподіваємося.