Мені 42 роки. Я жила зі своєю сім’єю в Харкові. 24 лютого прокинулися від вибухів. Хотіли сховатися в метро, але там було стільки людей, що ми не змогли протиснутись. Побігли в дитячий садочок, а в ньому теж не було місць. Зрештою сховалися у швейному цеху. Сиділи там п’ять днів, поки росіяни активно обстрілювали Харків. Потім виїхали в Полтаву. 

Мої батьки жили в Куп’янському районі Харківської області. Мама евакуювалася двадцятого липня. Перейшла 14 російських блокпостів. А тато виїхав у листопаді. 

У їхньому селі живуть окупанти, вбивають людей. Більшість жителів села виїхали. Залишилось менше п’ятдесяти осіб, здебільшого – люди похилого віку. 

Вчимося долати страх. Мама досі погано спить ночами. Прокидається від того, що сняться обстріли. 

Ми отримуємо гуманітарну допомогу від Фонду Ріната Ахметова. Велика вдячність йому за це. 

Надіємось на краще. Наші воїни  переможуть і все буде добре. Працюватимемо, щоб відновити те, що зруйнували окупанти.