Живемо разом з чоловіком. Дітьми ми застали ще Другу світову війну.

24 лютого онуки наші плакали, лякалися, тікали – мали драматичний досвід 2014 року, тому постійно бігали до бомбосховища. Хоча воно в нас і не комфортне.

Я дуже переживала за онуків і правнуків. Мій онук нині сам воює.

З цеглинок ми зробили пічку і готували на ній їжу, коли були проблеми зі світлом.

Ми за те, щоб був мир в Україні. Хочемо померти своєю смертю.