«Хотілося б ще прожити, дочекатися закінчення війни»

Я весь час проживаю в Красногорівці. Живу один. Дружина загинула в Донецьку в автомобільній катастрофі. Це сталося ще 50 років тому, але я так і не одружився.

У 2010 році пішов на пенсію, працював начальником медичного постачання Мар'їнського району. Все було нормально.

1 березня 2014 року у мене був день народження. Зібралася велика компанія, чоловік 15. Ще все було спокійно. А в квітні стався перший обстріл, і у нас був пошкоджений дах, вилетіли два вікна. У мене навіть підвалу немає, сидів у будинку і чекав, що буде.

Півтора року у мене проблеми з очима, зараз не можу читати або писати. По господарству сусіди допомагають. Ми прифронтова зона, у нас газу немає вже сім років. Буржуйку поставили посеред будинку і топимо дровами, це дуже дорого. У будинку холодно, тому що я економлю дрова.

Будинок стоїть напівзруйнований, половини даху і вікон немає. Вікна допомогли зробити родичі з Курахово, вони дали гроші, а дах перекривали від Червоного Хреста. Я постійно отримував гуманітарну допомогу від Фонду Ріната Ахметова. Вона грала велику роль для мене, я живу один, і мені надовго вистачало.

Хотілося б ще прожити, дочекатися закінчення війни, а то у нас обстріли досі тривають.