«Хоч я й атеїст, вірю, що мене врятував ангел-охоронець»

Олександр Миколайович вважав себе атеїстом, але за час війни не раз переконувався, що від загибелі всю сім’ю рятує невідома сила. Його дружина побувала під обстрілами, отримала поранення і дивом залишилася жива.

Я знаходився в селищі Станиця Луганська в перші дні війни. Офіційно АТО почалася в квітні 2014-го, але безпосередньо військові дії почалися в липні. До цього вже були взаємні обстріли. Станиця була на лінії розмежування – її обстрілювали. Страшно було, коли літали снаряди, міни, гуло, гриміло, але жертв ще не було.

Перші жертви я запам’ятав, хоч і час минув. Це було 2 липня 2014 року, коли, не знаю з якої причини у нас загинули 16 осіб одразу. Вулиця Островського – це найстрашніше місце було. Тоді я був на вулиці, йшов зі Станиці Луганської. У небі з’явився літак, який скинув ракети, як потім з’ясувалося, на районний відділ міліції. Там, слава Господу, людей не було в той час.

Другий захід був по району Мостопоїзда, на вулиці Островського. Тоді розбили вулицю. Снаряди впали метрах в 200 від нас. Стовп диму піднявся, все летіло, уламки падали біля нас. Чому там бомбили, мені і зараз не зрозуміло, ніхто в цьому не зізнається.

Потім кожного дня починалися обстріли з того чи іншого боку. Такі активні дії тривали приблизно до серпня 2016 року. Потім вже мир підписали, перемир’я, але однаково обстріли йшли. Стрілянина була, але руйнувань не було.

За весь час у нас, за неповними офіційними даними, в Станично-Луганському районі загинуло 76 мирних жителів і 176 осіб отримали поранення різного ступеня важкості.

Я теж безпосередньо попадав три рази. Я атеїст, у Бога не вірю, але поважаю віру інших громадян. Мене врятував ангел-охоронець. Коли літак бомбив, ми були в 200 метрах, біля нас літали уламки. Через місяць був обстріл «Градами» на нашій вулиці. Я в цей час пішов на квартиру в іншому мікрорайоні, а дружина залишалася в будинку. Дружина фактично врятувалася дивом, тому що 22 міни впали біля будинку. Вона отримала тілесні пошкодження, але слава тобі, Господи, залишилася жива. Поранення не смертельне, але на старості років дає про себе знати.

Ми дотепер уже сім років живемо одним днем. Немає ні миру, ні війни. Ми відрізані від усього світу, немає залізничного сполучення, немає автомобільного перевезення, перекриті кордони. Молодь роз’їхалася, залишилися одні старці.