У мене є чоловік, дитина. Є батьки, свекор, свекруха вже померла, сестра і племінниця. Ми всі проживаємо тут. Згадуємо, що нам було легше жити, не стріляли. Ми могли вільно пересуватися. Дочка вчилася в Донецьку, сестра там працювала. У Луганську проживають родичі, а ми не можемо з ними бачитися.
Після так званого референдуму я зрозуміла, що все буде дуже погано. У мене було відчуття, що все змінюється в гіршу сторону, потім обстріляли Слов'янськ.
З водою у нас постійні проблеми, її часто немає. Чоловік був змушений виїхати працювати за кордон, тому що тут роботи немає. Були перебої зі світлом, але хвора тема для нас - це вода.
Батьки чоловіка отримували гуманітарну допомогу від Фонду Ріната Ахметова. Це була хороша підтримка.
За останні роки багато всього хочеться забути. Наприклад, коли гинули знайомі або в двадцяти метрах від мене падали снаряди. Таких епізодів безліч.
Мрію про те, щоб все закінчилося, і я могла поїхати в Донецьк або Луганськ, щоб ми могли тут заробляти.
.png "«Приїхала з двома сумочками до Білозерського»")
.png "«Світло у нас пропадало, бо бомблять»")
