Караченцева Вікторія
учениця 11 класу П’ятигірського ліцею Донецької селищної ради Ізюмського району Харківської області
Вчитель, що надихнув на написання есе: Коняхіна Наталія Іванівна

"Війна. Моя історія"

Я утратила віру! Чуєш, світе, я утратила найцінніше, що має людина – ВІРУ! Я ще багато чого утратила: спокій, друзів, довіру, мрію. Але найстрашніше – я утратила віру.

Спокій підступно привласнив підвал, у якому перші місяці війни й днювали, і ночували, бо навколо літало, свистіло, гриміло, горіло.

...Ми перестали жити в будинку, коли вибухнуло так, що скло вилетіло разом з віконними рамами, а стіни, здавалося, піднялися й опустилися, створивши навколо суцільну пилову хмару. З того часу підвал замінив нам будинок. У ньому було тихіше, затишніше і, головне, спокійніше. Не всі мене зрозуміють, але мій спокій так там і залишився. Здається, назавжди…

Потім один за одним почали від’їжджати за кордон друзі. Як мені було боляче! Я й до тепер не можу зрозуміти, що я відчувала: заздрість чи злість, співчуття чи досаду, радість чи розчарування? А як же ми?! Що буде з нами?! Перший же дзвінок від К. з Нідерландів допоміг реально подивитися на речі: навіть не поцікавилася, як у нас тут справи, натомість почала вихвалятися, як у них там все цивілізовано, які скляні ліфти в школі та скільки дорогих авто на ідеальних дорогах. Про мою «підвальну цивілізацію» з драбиною замість ліфту й танки, що довершили «ідеальність» наших доріг, я їй уже ніколи не розповім.

К. тепер не навчається в українській школі, її тато в розпал війни зміг виїхати за кордон до родини, на ОЛХ викладено оголошення про продаж їхньої квартири. А значить, вона одна з багатьох моїх друзів і знайомих , чиї родини, тікаючи від війни, поїхали з України за кордон і залишилися там. Здається, назавжди…

…Надить до себе весняне сонечко, спів пташок, яблуневий цвіт. У хвилини затишшя, піднявшись з підземелля, радіємо можливості хоч якогось зв’язку. Жадібно вчитуємося в новини балаклійських пабліків, де почали з’являтися страшні звістки про зникнення людей на окупованих територіях, про безчинства рашистів у Балаклії, про співпрацю з новою владою деяких мешканців міста. Упадаємо у відчай, коли трапляється відео зі святкування дня росії в Балаклії, на якому добрі знайомі нашої родини вихваляли новоспечених «господарів міста» за «чудесно организованный праздник». Вони ж нам писали, турботливо запитували, що тут у нас, чи тихо, чи не кривдять військові, а самі тим часом раділи «асвабадітелям». Після звільнення Балаклійщини, коли правда почала вилазити з усіх шпарин, коли кожного дня дізнавалися про нових і нових зрадників, я перестала довіряти людям. Після трагедії 5 жовтня 2023 року в с. Гроза на Куп’янщині, здається, назавжди…

У якийсь момент (не пам’ятаю, коли саме) зрозуміла, що вже давно не мрію. Раніше, особливо ночами, любила уявляти своє майбутнє: мріяла про наш з однокласниками найкреативніший випускний вечір, про шалені, повні пригод і приємних несподіванок, студентські роки, про гарну роботу і подорожі, подорожі, подорожі…

Я мріяла об’їхати весь світ! У ті хвилини я була безмежно щасливою, бо все це було в мене попереду. Сьогодні ж навіть пригадувати про це дещо соромно. Зруйновані міста й села, сотні тисяч загиблих, скалічені долі людей, що втратили домівки… І одна на всіх мрія: щоб якнайшвидше й переможно закінчилася війна! Свою ж мрію, а разом з нею й відчуття щастя, я втратила. Невже назавжди?!

О, уже чую, як численний хор оптимістів переконує мене, що треба вірити. А я, реалістка, запитую в них: «Кому? У що?» У ХХІ столітті у світі, що розвивається на межі реальності й фантастики, одна країна дозволяє собі йти війною на іншу, убивати, руйнувати, знущатися, принижувати. Більш того, вона має союзників, які її в цьому всіляко підтримують. А світова спільнота делікатно спостерігає, виправдовуючись безпекою своєї держави та її громадян. У той самий час Єрусалим, християнська святиня, в епіцентрі воєнних дій. Усесвіте, ти відвернувся від нас?! Назавжди?!

Запитання без відповідей, зневіра й відчай від усвідомлення реальності. Хочу вірити, що так буде не завжди…