Я з Мирнограда, і у війні живу вже досить довгий час. Ще в серпні евакуювалася, бо вже працювала в місті Добропіллі і їздила то в сюди, то в Мирноград. Ми самі виїжджали. Слава Богу, всі живі. Коти, собаки з нами. У нас усе добре. 

Шокує, коли твоя родина спить, і починають лунаюти звуки ракет, «Шахедів». Це дуже страшно. 

Тут, у Добропіллі, теж дуже гучно. Це, мабуть, погана звичка. Але що робити? Поки перебуваємо в цьому місці. Зараз усі в тяжкій ситуації і кожен справляється сам. Я думаю, зараз усі люди сильні.

Мрія, у нас в родині одна – чисте мирне небо. Просто хочеться жити вдома, а це неможливо, бо місто розбите. Дуже хочеться додому. Бажаємо тільки миру і повернення додому. Хочемо жити в Україні.