Нашого міста немає, всі будинки розбиті. У перший день повномасштабного вторгнення одразу почались вибухи. Ми місяць сиділи по підвалах, виходили дуже рідко. Бували дні, коли через сильні обстріли на поверхню не можна було піднятись. Втім, завдяки особистим запасам продуктів ми вижили.

Потім нам сказали виїжджати, але ми виходили пішки. Я переночував у тітки в сусідньому селищі, а зранку мене забрали. Своїм ходом я дістався Полтави.

Хочеться жити нормально, але нічого не залишились. Життя змінилось. Поки планів ніяких немає, роботи як такої немає. Виживаємо.

Сподіваюсь, все буде добре.