«Хочеться забути весь 2014 рік, коли у нас стріляли «Гради»

Чоловік помер 23 роки тому, йому було 67 років. У мене є дві дочки, одній 64 роки, другій 55 років, двоє онуків, троє правнуків. До початку війни були добрі часи. Я працювала головним бухгалтером на Петрівському машинобудівному заводі.

Найстрашніші події у нас відбувалися у червні 2014 року. В цей час у Дніпрі захищалася [захищала диплом] онука, і я була з нею, а дочки залишалися вдома. Потім у нас усе було спокійно.

У селищі були проблеми з водою, але у нас свій колодязь. Я отримувала гуманітарну допомогу, вона відігравала велику роль. Востаннє дали памперси, пелюшки, предмети особистої гігієни, а раніше давали гроші.

Хочеться забути весь 2014 рік, коли ми стріляли «Гради». Це було страшно, але нас Бог милував.

Хочеться дочекатися праправнуків. Правнучці 17 років, вона вступила [вчитися] до Харкова. Але найзаповітніше бажання – щоб ми були єдиними і не було кордонів. Одна донька живе у Донецьку, а бачитися з нею ми не можемо.