Жінка з новонародженою дитиною з початком війни одразу виїхала, бо думала тільки про безпеку немовля

За п’ять днів до початку війни я народила дитину. Через два дні після того, як мене забрали з пологового будинку, ми поїхали до родичів. Мені чоловік подзвонив з роботи, коли розпочалося, і я просто почала збирати речі, документи і виїжджати. За себе не думала, думала за дитину.

У родичів ми місяць сиділи в підвалі у них в приватному будинку. Потім виїхали через Дніпро на Полтавщину, потім вже на Дніпропетровщину. 

Ми виїжджали на своєму транспорті, бо у нас спочатку оголосили евакуацію, а через кілька годин відмінили її.

Війна порозкидала всіх членів нашої родини. Брат з родиною залишився на Полтавщині, а ми переїхали в Дніпропетровську область. Моя сестра, батьки теж під Полтавщиною, тільки в іншій стороні.

Коли ми переїхали в Дніпропетровську область, там спочатку не було гуманітарної допомоги. А згодом вже частіше її почали видавати. Нас також підтримують робітники ЦНАПу: вони завжди подзвонять, попередять про «гуманітарку». А коли ми були на Полтавщині, голова села добре допомагав. 

Не знаю, що буде завтра. Хочеться додому, хочеться до родичів, хочеться в своє житло. Живемо, так сказати, на зйомному. Будемо сподіватися, що перемога буде за нами. Ми повернемось до мирного, спокійного життя. Віримо в це і в наших захисників.