Голенко Аріна, 9 клас, ВСП «Науковий ліцей міжнародних відносин II-III ступенів» УМСФ

Вчитель, що надихнув на написання есе - Подворчан Алла Зеновіївна

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

Війна… До 24 лютого 2022р. ця подія була для мене десь на відстані і більше інформаційна. За кілька хвилин ранку 24 лютого моє життя, як і життя усіх українців із безпечного, надійного в рідних домівках перетворилася на віроломне жахіття воєнних подій. Для нас з сестрами був незрозумілий швидкий збір речей першої необхідності і переміщення родини до підвалу дитячого садка нашого дитинства. Там разом з іншими схвильованими дорослими і розгубленими дітьми провели першу повоєнну добу.

Тривоги і постійні прильоту змусили батьків забрати нас подалі від обласного центру задля нашої безпеки. 2 тижні ми провели у Вільногірську у лагідних батьків друзів нашого тата.

Подальші воєнні події в Україні змусили батьків вивести нас до Чехії. Виїхали в нікуди… Підбадьорювало, що нас вивозив за кордон тато, на нашій машині, бо ми багатодітна родина. Протягом восьми місяців у Чехії нам було важко. Все було чуже і незвичне. Найбільше боліло серце за домом і татом, який повернувся в Україну, щоб підтримувати воїнів своєї працею та волонтерством. В жовтні терпець у нас урвався і ми повернулися в рідне місто Дніпро. Хоча вдома було гучно, іноді навіть лячно, але ми були у колі своєї родини.

Ніколи не забуду день вибуху і руйнування будинку на ж/м “Перемога”. Це було поруч із домом, де жила моя родина.

Ми з мамою сиділи в коридорі, і вона накрила нас собою, як птах своїх пташенят. Наступного ранку ми виїхали в передмістя - до Підгородного, на дачу маминої подруги. Відтоді мама уникає цього району і дуже вдячна подрузі Олені за своєчасний прихисток для своєї родини. Підгородне сьогодні - наша домівка. Переїжджати не плануємо, далі ні кроку, тільки до перемоги…