Ранок. Я була вдома, збиралася на роботу, прийняла душ і майже вийшла з квартири. Але почула, що почалась війна.

Потім настали холод, нестача їжі та води. Я була в шоковому моральному стані, адже була з дитиною і чоловіком. Ми ховалися у підвалі будинку, коли обстрілювали наше місто. Під обстрілами стояла в черзі за хлібом… Шукали криниці та колонки, щоб набрати воду. А в цей час над головами літали ракети…

Одного разу хлопці з тероборони принесли нам в підвал батончики, солодощі, воду та їжу. Від вдячності аж сльози на очах були. Поділили все з тими, хто перебував з нами.

Я працювала технологом з амуніції для тварин, і зараз продовжую цю роботу.

На згадку про страшні події залишився верхній одяг дитини, зошит, в якому я вчила його рахувати, щоб відволікти від подій та залишок склад від розбитої зупинки. Також зберегли новий смарт-годинний сина, який розбився від вибухової хвилі.

Чоловік пішов захищати країну, а мій син пережив моральну травму. Ми тримаємось, хоча нерви на межі…