Про початок війни я дізнався по дорозі на роботу. Було здивування, а потім - розчарування, що так сталося. Весь час був вдома, в окупації. Не було ні світла, ні води вісім місяців. Харчі і медикаменти ми якось діставали, економили. У мене рідних мало. Ми таке пережили і зараз живемо. 

Сусіди з багатоповерхівки згуртувалося і разом приносили воду, допомагали продуктами одне одному. 

Коли ЗСУ нас звільнили, приємно стало, я повірив, що все буде добре, що буде світло, вода і робота - буде життя. І зараз я хочу працювати, хочу жити. Але поки що у нас бажання одне – чекаємо перемогу.