Історії які ви нам довірили

1 2
меню
{( row.text )}
{( row.tag )}

Історії які ви нам довірили

1 2
До всіх історій
Єлизавета Бідюк

«Гуркіт артилерійського снаряда здавався схожим на феєрверк»

переглядів: 479

Бідюк Єлизавета, Мелітопольський ліцей-інтернат, с. Олександрівка, Запорізька область,

У конкурсі есе "Один день" її робота зайняла 3 місце.

Єлизавета в 2014 році
Єлизавета в 2021 році

До 2018 року я жила на Донеччині: там я народилася, там залишилися мої друзі, з якими грала у сніжки взимку і купалася в ставку влітку. У нас була дружна сім'я: мама працювала вчителем, я та брат навчалися у школі.

Зараз, озираючись назад, розумію – ми були щасливі, незважаючи на всілякі дрібниці життя. Але...

Мені було 8 років, коли я зрозуміла – трапилося щось погане. Виразно пам'ятаю, що ми з друзями каталися на велосипедах, коли раптом завила сирена. Моя мама вибігла, схопила мене за руку і бігом потягла до будинку. Обстрілу тоді не було, але я запам'ятала її очі, сповнені сліз і страху. Цей страх передався мені.

З того часу нам доводилося ховатися, як тільки чути було гуркіт артилерійських снарядів. Вони мені здавались схожими на феєрверк, тому я навіть зараз здригаюся, почувши святковий салют.

Минув час, і це стало «системою». Ніч і день, зима та літо – «вогненна забава» могла наздогнати тебе будь-де: чи сиділа я вдома, гуляла на вулиці або прийшла до школи.

Бувало, сидиш на уроці та чуєш спочатку один дзвінок, другий та третій – весь клас спускається у бомбосховище. Хтось навіть радів зірваним урокам, але радість тривала недовго.

Траплялося таке, що ми проводили у підвалі цілий день. Удома бомбосховищем став звичайний льох із соліннями. Я почувала себе, як у фільмі, де герої у бункері рятувалися від зомбі. Кожна ніч була лотереєю – для когось вона ставала останньою.

Однак повною мірою відчути увесь жах нашого становища мені довелося восени 2017 року. У цей день мама розбудила мене рано-вранці, все було зрозуміло без слів. Вона поспішала, але я наполегливо кликала кішку, адже їй також було страшно.

Цього разу снаряди вибухали зовсім поруч: вуха закладало, зі стелі сипалася штукатурка, стіни тремтіли, здавалося, що настає кінець, і нас або розірве разом із будинком, або плитами завалить, або не зможемо вибратися назовні…

І тоді я, одинадцятирічна дівчинка, притулившись спиною до сирої стіни, почала щиро молитися Богові про спасіння, а поряд молилася мама. Коли все стихло, нерви не витримали, і я розплакалася. Ми вижили...

Снаряд потрапив у кухню, і все там розворотив, стіна, що впала, придавила будку, в якій ховався наш Бублик. Можливо, його спочатку вбив не снаряд, а жах...

Жах оселився і в наших очах з братом. Цього дня ми зрозуміли, що таке війна, що тим, хто стріляє, абсолютно байдуже, куди летять їхні снаряди. І моя мама кинула все: будинок, роботу, рідне селище - вона рятувала нас і їхала в нікуди, подалі від літаючої смерті.

І ось уже чотири роки ми живемо на півдні України, де не стріляють. Тут для багатьох війна на Донбасі – страшна казочка, легенда. А мені вона показала, наскільки людина може бути жорстокою. Як і те, що «вінець творіння» - безвільний смертний, змушений смиренно чекати на свою долю.

Війна – це запах страху та безвиході. Страх вбиває розум. Тут немає правих і винних, кожен воює та виживає по-своєму.

Війна поблизу – це не приклад сміливості та доблесті, це м'ясорубка, в якій одні домагаються своєї мети за рахунок життів інших. Жодна війна не виправдовує загибель беззахисних дітей…

Я так хочу, щоб нарешті настав мир, щоб люди, які втратили свою малу батьківщину, могли повернутися додому. Душею я, як і раніше, на Донбасі... Коли я згадую своє селище, то бачу все таким, як колись: тихі вулиці в каштанах, друзів, рідний будинок під червоним дахом, а на подвір'ї біля будки привітно виляє хвостом Бублик.

Все віддала б, щоб повернутися в минуле і зупинити війну, безглузду і нещадну.

Нам потрібен мир, який гарантує чисте небо та гідне життя, без страху для всіх українців!

Донецьк 2014 2017 2018 2021 Текст Історії мирних діти 2014 2017 2018 переїзд зруйновано або пошкоджено житло обстріли безпека та життєзабезпечення діти внутрішньо переміщені особи обстріли Донецька Конкурс есе 2021
Допоможіть нам. Поділіться цією історією
img
Долучайтеся до проєкту
Кожна історія має значення. Поділіться своєю
Розповісти історію
До всіх історій