Павленко Марія Олександрівна, 16 років, 11 клас, Студениківський ліцей

Вчитель, що надихнув на написання єсе: Наталія Козелецька

Конкурс єсе "Війна в долі моєї родини"

Про війну я добре знала через тата ще з 2014 року, коли були бої за Донецьк і Луганськ (він учасник бойових дій). Лякало навіть саме слово, але я ніколи не могла подумати, що в 2022 році воно набуде такого кривавого змісту... І це вже не просто війна, а знищення мирних українців та України як держави. Не можна передати словами відчуття, коли в новинах по телебаченню вранці 24 лютого повідомили що росія почала повномасштабне вторгнення в Україну. Гучні вибухи, що розривають повітря і твій мозок, шалений гул літаків і паніка.

Ніхто не вірив, що може таке трапитися. Такі як ми, діти, батьки й усі прості мирні люди не задумувалися, що в двадцять першому столітті може бути війна.

В той день у мене були змішанні відчуття: страх і нерозуміння того, що відбувається в нашій країні. Напевно, не тільки в мене, а й у всіх українців. Наше покоління побачило те, чого ніхто в світі не хотів би побачити. Ми чули про війну тільки на уроках історії, і були переконані, що то десь далеко і не про нас. Здавалось, що все це сон, але ні, це наша реальність.

Війна триває уже понад 200 днів. Дорослі, діти, літні люди сиділи в укриттях тижнями без води та їжі. Хтось утратив житло, хтось рідних людей, когось скалічило, а в когось війна відібрала життя…

Моєї родини війна теж не оминула, бо ми розуміли, що тато знову піде на війну. Було неймовірно важко це сприймати, але ми усвідомлювали, що він повинен захищати нашу сім’ю та Україну.

Дуже нестерпно не бачитися з татом місяцями. А коли він тривалий час не виходить на зв’язок, в голові снують недобрі думки й не полишає хвилювання... І найщасливіші моменти для нас усіх, коли він приїжджає додому у відпустку.

Найбільше вражає те, як бездушні рашисти знущалися з беззахисних дітей і дорослих, які їм нічого не зробили. І брехня: “Ми не чіпаємо цивільних, ми тільки по воєнних об’єктах!” Яке ж то лихо – мати такого дикого сусіда! Нічого людського! Росія навмисно знищує школи, дитячі садки, будинки. Боляче чути, як щодня гинуть мирні люди та військові.

Дуже хочеться миру. Щоб росія нарешті залишила в спокої нашу країну, щоб стихли сирени і не летіли ракети, щоб повернувся тато. А Україна щоб відбудувалася й розцвіла. А для цього треба, щоб ми перемогли, а росія зрозуміла, що краще до нас не лізти.

Вірю, що скоро так і буде. Військові повернуться до своїх родин, країна почне відбудовуватись, а в українців знову з’являться мирні плани.