У підвалах було страшно сидіти, люди боялися щоб їх не засипало. Але коли почалися обстріли, від небезпеки не було куди сховатися. Чоловік Людмили Борисівни паралізований і тому лишався вдома. Жінка з дочкою теж іноді не встигала добігти до підвалу і доводилося ховатися під ковдрою у ванній. Коли почалася війна, люди були налякані, розповідає Людмила Борисівна – «Початок війни, був страшний, ми в погребі сиділи, літаки над нами, шахту бомбили, гармата стояла від нас недалеко, тут над нами гуркотіла, на місто стріляла – страшно було, звичайно ». Люди позбавлені радості та впевненості у завтрашньому дні і окрім миру ні про що інше мріяти і не можуть.