Російський обстріл міста Києва 2 січня 2024 року відібрав життя Людмили Шевцової. Через місяць, 2 лютого, їй мало виповнитися вісімдесят пʼять.

Говорила, що завдяки їм всім їй хотілося жити

Людмила – киянка. Науковиця. Навчалася у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка. Опісля працювала лаборанткою в Інституті гідробіології. У 1969-му закінчила аспірантуру і захистила кандидатську дисертацію. У 1991-му – докторську. Через кілька років отримала ступінь докторки біологічних наук за спеціальністю «Гідробіологія». Багато років була завідувачкою відділу Інституту гідробіології НАН України. Професорка.

Із 2014-го Людмила Василівна працювала на кафедрі екології факультету природничих наук Києво-Могилянської Академії. Для бакалаврів викладала «Основи загальної біології», для магістрів – «Біорізноманіття» й «Екологію водних систем», для аспірантів – «Розробку дисертаційного проєкту». Була гарантом магістерської освітньо-наукової програми «Екологія й охорона навколишнього середовища».

«Неймовірна жінка, пречудова колега, мудра і дуже добра, з прекрасним почуттям гумору. Її любили і поважали колеги, обожнювали студенти! Людмило Василівно, Ви в моєму серці назавжди! Ви у наших серцях назавжди!», – написала про загиблу Ірина Гриджук.

«Бабуся завжди була для нас дуже світлою, доброю та щирою людиною, найкращою! Вона любила свою роботу і пишалася нею, колегами, друзями та студентами! Говорила, що завдяки їм всім їй хотілося жити! Щодня йшла з усмішкою на роботу! Ми дуже тебе любимо і ніколи не забудемо! Спочивай з миром, наша найкраща бабуся», – написала онучка Дарина Гулей.

Історія з instagram каналу Victims of russia.