Була дома в Києві, коли почула телефонний дзвінок від подруги, яка сказала, що почалася війна. Спочатку подумала, що розіграш, було біля 5 ранку. А потім потужні взриви і усвідомлення всього жахливого. ..Швидко побудила дітей, взяла все необхідне і виїхали ми в Київську обл., але тут теж було жахливо та неспокійно.

Голод, страх за дітей, а головне через цю проклятущу війну схоронили тітку. В неї залишилася дочка- людина з інвалідністю дитинства(повна шизофренія та тяжкий цукровий діабет). Зробили опікунство, але ніхто не уявляє як під час війни жити з такою людиною. Це 24 год на добу крики, сміх, істерики, розірванна одежа і треба спускатися в підвал, а вона ні в яку. І все це на очах переляканих дітей. Це пекло.

З нами ділилися сусіди і ми ділили все, що було. Війна дуже погано позначилась і також зараз дуже важко. Психіка поїхала у всіх. Діти не можуть оговтатись і досі. В мене самій зриви, нічого вже не радує. Доброзичливі людиі волонтери , які змогли нам допомогти з продуктами харчування, необхідними для життя сестри ліками.

Робота є. Найманий працівник. Якщо все буде добре, буду міняти професію.