Ввечері 1 березня 2022 над Бородянкою, що під Києвом, пролетіли ворожі літаки. «Він летів понад нами, і потім глухий стук, і підстрибує вся земля. Ми зрозуміли, що росіяни кидали бомби на нас! І я впала на сина у підвалі. Кажу: «Не бійся, тільки не бійся!”. Так про початок війни згадує директорка Бородянського академічного ліцею Олена Коваленко. 

Напередодні вторгнення освітянка інтуїтивно розуміла: «Щось буде». Бо вже бачила людей, які приїхали звідти, де війна почалася ще у 2014-му. Готувалася до найгіршого – робила запаси вдома та у школі. «В школі ми розчистили підвал, зробили запаси їжі, сухого печива», – згадує директорка. А в перший же день війні вчителі заховали журнали та особисті справи, де вказані дані, місця роботи батьків та контакти й адреси. «Боялася, щоб до ворогів не потрапили відомості про людей, які дотичні до ЗСУ», – ділиться пані Олена.

Першими до укриття школи прийшли переселенці з Донбасу: «Поступово укриття почало заповнюватись людьми. Прибули сім'ї, які мали досвід переїзду у 2014 році. Вони чітко знали, що їх чекає. Ми ще не розуміли, а вони вже облаштовували місце для ночівлі».

Через пару днів у Бородянку увійшли величезні колони російської техніки. "Ми вибігли зі школи… Вже йдуть танки!", - згадує жінка. Саме тоді вона ледь не потрапила під "зачистку". "Це коли вони їдуть на БМП і просто з кулемета стріляють по сторонах... Я біжу своєю вулицею, а вона прострілюється…" 

Та найстрашнішими були російські авіанальоти. На жаль, вижили тоді не всі.  Коли Олена повернулася з евакуації то дізналася трагічну звістку. Під російськими бомбами загинув учень Олександр, разом із батьками. «Старша сестра Сашка принесла копію документів і підручники брата, — згадує вчителька, — Каже: "Може іншим дітям знадобляться?". Підручники цілі, вони були у квартирі, їхня квартира не ушкоджена. А Сашо з батьками пішов ховатися у підвал. Всі загинули", - із сумом розповідає директорка ліцею.