Місяць Дарина, 1 курс, Державний навчальний заклад "Центр професійно-технічної освіти №1 м. Вінниці"

Вчитель, що надихнув на написання есе - Бамбура Тетяна Василівна

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

Всім привіт! Мене звати Дарина. Я студентка ДНЗ "ЦПТО № 1 м. Вінниці" і у свої 17 років знайшла ще одну родину – друзів, одногрупників, дбайливих наставників. Як приємно, що можу поєднати навчання і суспільну роботу, адже активно беру участь у різноманітних подіях, заходах та зустрічах, звідки дізнаюсь безліч корисної інформації, яка може знадобитись у житті. Та понад усе мене надихає волонтерська робота: нести нашим військовим крихітку щастя, ніжну посмішку, віру в себе і смачнющі смаколики. Так, у нас смаколики ще й які, адже ми всією дружною командою в Центрі їх випікаємо, а хлопці роблять грілки, тримачі та інше обладнання, яке так необхідне нашим воїнам! І завжди отримуємо подяки від хлопців і дівчат з передової, від волонтерів, від поранених бійців.

Ми неймовірно гуртуємося, єднаємося у наших бажаннях і діях бути корисними у такий важкий час для України. Та хочу зупинитися на конкретній події, яка мене неймовірно вразила і спонукала повторити неодноразово цей акт милосердя.

Отож, 16 квітня 2025 року ми з наставницею Павліною Степанівною, студентами ІІ курсу Віталієм та І курсу Владиславом відвідали один із вінницьких шпиталів, у якому перебувають на лікуванні війскові. Мета нашого заходу - підняти їм настрій, подякувати за захист і просто зробити приємно хлопцям. Зібравши усі смаколики, які напекли та купили учні та працівники нашого закладу, того ж дня ми відвідали багато військових, у яких сяяли очі просто від того, що про них не забули. У лікарні ми говорили про все: про мир, військові будні, навіть смішні були історії.

І як було приємно споглядати, шо наші титани сміються і радіють життю, нашій присутності та увазі до них.

Один із поранених Андрій, розповідаючи свою історію, продекламував вірш Тараса Григоровича Шевченка:

І на оновленій землі

Врага не буде, супостата,

А буде син, і буде мати,

І будуть люди на землі.

Ось тут ми і відірвалися вповні! У нас вийшов дивовижний творчий двіж з віршів, прози та музики. І переплелися: - «Недумано, негадано» Ліни Костенко з піснею ADAMA «Танцюй зі мною повільно»; - «Ти знаєш, що ти – людина» Василя Симоненка і народна пісня «Ой, у вишневому садочку»; - «Мово, пресвятая Богородице мого народу…» Катерини Мотрич і Козак Сіромаха «Гуляли»…

Радості, захопленню, іскрам в очах не було меж!!! Герої дякували і обіцяли, що перемога за нами, по-іншому і бути не може. Також ми з їхньої згоди робили селфі, фото та відео, які будуть нам спогадом про цю особливу зустріч і про вселюдську любов, яка переповнює наші душі і серця.  

Віддавши всі пакунки, ми вирушили до навчального закладу, де нас чекали друзі та викладачі, адже завдяки ЗСУ ми маємо можливість навчатися, що в свою чергу повинні цінувати. Тому візьміть до уваги: не головне якою буде допомога, підтримка, розуміння, а головне, щоб вона просто БУЛА!

Ми також не забуваємо  про тих, хто зараз на фронті, боронячи неньку-Україну. Активно закриваємо збори, передаємо продукти, одяг, окопні свічки і багато корисного, аби нашим захисникам було трішки легше перебувати на лінії фронту.

Ось така невеличка розповідь про подію, яка стала для  мене особливою. І я сподіваюся, що вона залишила слід і у Вашому серці. Ось така маленька розповідь про величезну волонтерську роботу нашої родини – учнів та працівників ДНЗ "ЦПТО № 1 м. Вінниці». Світла і вічна пам'ять тим, хто загинув за країну і повага тим, хто міцно тримає оборону кордонів України! Вірю в перемогу, вірю в мир, вірю в ЗСУ! Слава ЗСУ! Слава Україні! Героям слава!!!