Перед обстрілами нам сказали спускатися в підвали, і ми спустилися. Потім я вивезла дітей у Дніпро до сина і боялась, що не зможу побачитись із ними. Для мене це - найбільший страх.

Газу не було, світла. Нестача їжі була. А запаси води я завжди мала: у мене стояла вода в підвалі. 

Ми з літніми батьками виїжджали на своєму транспорті тоді, коли це ще можна було зробити. Тварин довелось залишити сусідам, які там залишались. 

До війни працювала сама на себе, тепер працюю на двох роботах - так і долаю стрес. Чесно кажучи, майбутнього я не бачу.