Володимир Малій виріс у Дружківці — місті, яке постійно відчуває подих війни. Перші тижні повномасштабного вторгнення він провів удома під обстрілами, поки вибухи не стали зовсім поруч. Родина змушена була евакуюватися. Потягів із міста не було, і довелося їхати до Краматорська. Там вони провели ніч на переповненому вокзалі, чекаючи евакуаційний потяг. У купе їхало по дванадцятеро людей. Хтось сидів на підлозі, інші стояли у коридорі. Дорога була небезпечною, на під’їзді до Києва всім наказали лягти на підлогу під час тривоги.

У серпні 2022 року сім’я повернулася додому. Але це вже була інша Дружківка. Фронт підійшов зовсім близько — усього за кілька кілометрів. Майже щодня у небі чути дрони й «шахеди». У домі завжди стоїть зібрана тривожна валізка, частина речей наперед відправлена до дідуся в Черкаси.

Своїми спогадами Володимир поділився під час перебування на Закарпатті, куди потрапив, завдяки проєкту Фонду Ріната Ахметова «Мирний відпочинок дітям України».