Після початку війни Василь Дмитрович втратив все, що мав у Маріуполі, та ледве зміг вибратись з окупованого міста

Я дізнався про початок війни, коли був у своїй квартирі в Маріуполі й займався домашніми справами. Я зіткнувся з нестачею води, їжі, ліків, з відсутністю будь-якого зв'язку та тепла. На щастя, всі проблеми я вирішував з сусідами по будинку, та з іншими незнайомими людьми, які щедро ділились інформацією та речами.

Найважчим завданням для мене стало вибратись з повністю заблокованого міста, адже міська влада була не готова до таких подій. Після виїзду з Маріуполя в село Мелекіно, ми довго не могли виїхати до Бердянська, бо двоє людей похилого віку здавались деяким перевізникам тягарем. Але знайшовся добрий чоловік Віталій, який безоплатно довіз нас до міста та допоміг поселитися в готель.

Моя родина роз'єднана, я проживаю з дружиною, а двоє дорослих дітей знаходяться зараз в інших містах України.  

Я онкологічно хворий пенсіонер, і тому позбавлений змоги працювати.

Про жахливі події мені нагадує моя знищена квартира. Ракети з фосфорним зарядом поцілили в наш будинок, тому моя квартира вигоріла вщент. У мене не залишилось абсолютно нічого, тільки одяг, який був на мені й паспорт.