Ніна Бондар у день вторгнення вирушила на тренінг. По дорозі на залізничний вокзал маршрутка потрапила під обстріл. Зі смертельним снарядом  розминулися на кілька хвилин. Вдома на Ніну чекали чоловік та двоє доньок. Найменшій тоді було всього три рочки. 

В укритті найближчої школи родині було затісно. Перебралися до житла, яке пустувало багато років. Так сталося, що активна Ніна стала волонтером для інших, 17 лисичанців. Це переважно літні люди та люди з інвалідністю. Ніна діставала хліб та ліки, привозила під обстрілами продукти.

Кілька тижнів маленька комуна виживала під обстрілами, розподіливши обов'язки за власними силами. Після тривалого перебування у підвалі меншій дочці Ніни стало зле. Треба було терміново виїжджати. Покинути інших Ніна не могла, тож рушили усі разом. Кількаденну евакуацію жінка згадує, як найбільше жахіття. Бо ледь не загинула під час бомбардування залізничної станції Лозової.