Історії, які ви нам довірили

1 2
меню
{( row.text )}
{( row.tag )}
header-logo

Історії, які ви нам довірили

1 2
До всіх історій
Софія Антонівна

«Це вже друга війна у моєму житті…»

переглядів: 343

Наше селище вже називають привидом, тому що на вулицях нікого немає. Хоча зараз майже тихо, ніхто з тих, хто виїхав, не поспішає повертатися до своїх домівок.

 Переважно залишилися літні люди. А так, усе зруйновано, майже немає уцілілих будівель. У квартирах осколки були. У сусідської бабусі теж осколки у квартирі. Шифер нам привозили. Але покрити нема кому. Жодного вікна не було. У мене в будинку пічка прострелена. Постріляно все. На ремонт ніхто нічого не дає.

Це вже друга війна в моєму житті. Зараз порозбивали все. І установи б'ють. Будинки б'ють. Усе б'ють. Що це за війна? Не війна, а просто знищення всього майна. А взимку як було страшно! Тоді в селищі загинуло багато людей. Там людину вбило, там двох людей вбило. Молодих!

Довго в селищі не було ні світла, ні води. Зараз комунікації відновили. Так лягаємо спати й думаємо: Господи, хоча б не стріляли! А ситуацію в нас можу описати рядками з вірша Тараса Шевсченка. Як він писав:

«Село неначе погоріло,

неначе люде подуріли.

Біленькі хати, повалялись.

Стави бур'яном поросли». 

Ось ми зараз так живемо.

Стаханов 2014 Текст Історії мирних
Допоможіть нам. Поділіться цією історією
img
Долучайтеся до проєкту
Кожна історія має значення. Поділіться своєю
Розповісти історію
До всіх історій