Історії, які ви нам довірили
Наше селище вже називають привидом, тому що на вулицях нікого немає. Хоча зараз майже тихо, ніхто з тих, хто виїхав, не поспішає повертатися до своїх домівок.
Переважно залишилися літні люди. А так, усе зруйновано, майже немає уцілілих будівель. У квартирах осколки були. У сусідської бабусі теж осколки у квартирі. Шифер нам привозили. Але покрити нема кому. Жодного вікна не було. У мене в будинку пічка прострелена. Постріляно все. На ремонт ніхто нічого не дає.
Це вже друга війна в моєму житті. Зараз порозбивали все. І установи б'ють. Будинки б'ють. Усе б'ють. Що це за війна? Не війна, а просто знищення всього майна. А взимку як було страшно! Тоді в селищі загинуло багато людей. Там людину вбило, там двох людей вбило. Молодих!
Довго в селищі не було ні світла, ні води. Зараз комунікації відновили. Так лягаємо спати й думаємо: Господи, хоча б не стріляли! А ситуацію в нас можу описати рядками з вірша Тараса Шевсченка. Як він писав:
«Село неначе погоріло,
неначе люде подуріли.
Біленькі хати, повалялись.
Стави бур'яном поросли».
Ось ми зараз так живемо.
При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:
Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/
Інші історії
