«Це був жахливий день, його ніколи не забудеш»

Ми дуже вдячні Рінату Ахметову, що нас підтримував у важку хвилину. Якби не він, ми б не вижили. Ми вже пенсіонери, пенсії маленькі. Тому спасибі йому велике, що він нас не забуває. Ну що можна сказати? Тільки слова подяки.

... Це було одинадцятого липня, ми вже лягли спати. Була одинадцята година вечора. І раптом як почали «Гради» летіти! Ми не знали, що це війна. Вискочили на вулицю, дивимося, а «Гради» летять і летять. У нас місто маленьке, дуже багато людей було знищено, десятками вбито, тому що ніхто не знав. Усі вже лягли спати. І раптом таке сталося! Це жахливий день, його ніколи не забудеш (плаче). Ми не знали, куди бігти, що робити. Ніхто нас не попередив. Це страшно, не хочеться й згадувати про це (плаче).

І дах, і вікна у нас постраждали. Син живе тут, він вставив і вікна, і весь дах відремонтував. Сам будинок не дуже постраждав. А є такі будинки, які повністю зруйновані, і там неможливо жити. У мого сина теж дах постраждав – шифер був увесь побитий, і вікна всі полетіли. Але хоч стіни цілі, і за те спасибі. А є люди, які взагалі залишилися без житла. Повністю все розбите, там неможливо жити.

Дуже важко зараз жити. І ми якось змінилися, живемо від пенсії до пенсії. Мені син допомагає. Якби не він, я просто не знаю, як би виживала. Але в нього син дуже хворий, багато ліків потрібно. Через ці події в мого онука з’явилася пухлина в головному мозку, у нього жахливі напади, зараз усі гроші йдуть на його лікування (плаче).