«Якщо щось стукне – страх такий...»

У перший день війни було страшно. Це було у 2014 році. Літали літаки, почалася в нас страшна війна. У наш будинок, у дванадцять кроків від дверей влучив снаряд. Вибив усі дев’ять вікон, четверо дверей, тимчасову будівлю, дах – усе розбило. Стріляли дуже-дуже страшно. Нам виділили гуманітарну допомогу та вставили вікна, а двері купували самі.

Під час бойових дій ми сиділи в підвалі й ховалися хто де. У нас розбили газопровід, світло. На вулиці клали камінці й так готували їсти.
Під час активних бойових дій нікуди не виїжджала. Куди їхати? Такий вік, ми не їздимо нікуди. Якщо щось стукне – страх такий... Ця війна зірвала всі нерви.

У безпеці себе зовсім не відчуваю. Два дні тому тільки почали стріляти, не знала куди й подітися – під ліжко чи бігти в підвал.

Війна змінила наше життя. Я не бачу дітей, усі роз’їхалися. Із 2013 року не бачу ні онуків, ні сина, ні дочку.

Ми отримували гуманітарну допомогу. У минулому році нам таку гарну гуманітарку давали: крупи, консерви, макарони. Потім ваучери давали на продукти. Це була велика допомога для нас. Спасибі, що вона була. Тому що ми нікуди не їздимо, тільки в селі щось купуємо.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/