«Ще дитиною я дізналася, що таке війна та справжній біль»

Вперше я побувала в колі війни 2014 року, тоді в мене народився брат. Мама й тато злякалися та вирішили відвезти нас до бабусі в село Кам'янку, у Донецькій області. Коли ми туди їхали, намагалися об'їхати бомбардування. Слава Богу, ми спокійно доїхали.

Коли в Донецьку начебто перестали бомбити, ми вирішили повернутися. Коли ми приїхали додому, то наступного дня ми зателефонували бабусі, але вона не відповідала. Ми в переживанні зателефонували тітці, яка живе в Єнакієвому, і вона сказала нам, що поруч з ними в Торезі впав Боїнг. Вона сказала, що до них долітали речі людей, які загинули. Через місяць ми дізналися, що в них почалася війна.

Бабуся дуже боялася, у неї в будь-який момент міг статися інфаркт або інсульт. Через два місяці вона з дідусем приїхала до нас, і ми всі разом поїхали в село до іншої бабусі.

Після цього через тиждень до нас приєдналися моя тітка та двоюрідний брат-інвалід. Вони їхали через блокпост і хвилювалися, бо ніхто не знає, що буде через три секунди.

 Нас жило 15 людей в одному будинку, ми підтримували одне одного і говорили приємні слова. Потім у селі Кам'янці стало тихо, тому бабуся та дідусь поїхали додому, після цього поїхали тітка та брат.

2015 року ми з батьками переїхали до Києва. За два роки, які живу в столиці, я побувала в багатьох країнах, побачила світ у яскравих барвах. За це я дякую своїм батькам. Замість того, щоб купити квартиру, мої батьки віддавали мені гроші на поїздки. До речі, я їжджу за кордон без батьків, а із вчителями зі школи!