Історії, які ви нам довірили

1 2
меню
{( row.text )}
{( row.tag )}
header-logo

Історії, які ви нам довірили

1 2
До всіх історій
Анастасія Чумак

«Ще дитиною я дізналася, що таке війна та справжній біль»

переглядів: 560

За чотири роки прожила багато. Я дізналася, що таке війна, справжній біль, боязнь за рідних.

Вперше я побувала в колі війни 2014 року, тоді в мене народився брат. Мама й тато злякалися та вирішили відвезти нас до бабусі в село Кам'янку, у Донецькій області. Коли ми туди їхали, намагалися об'їхати бомбардування. Слава Богу, ми спокійно доїхали.

Коли в Донецьку начебто перестали бомбити, ми вирішили повернутися. Коли ми приїхали додому, то наступного дня ми зателефонували бабусі, але вона не відповідала. Ми в переживанні зателефонували тітці, яка живе в Єнакієвому, і вона сказала нам, що поруч з ними в Торезі впав Боїнг. Вона сказала, що до них долітали речі людей, які загинули. Через місяць ми дізналися, що в них почалася війна.

Бабуся дуже боялася, у неї в будь-який момент міг статися інфаркт або інсульт. Через два місяці вона з дідусем приїхала до нас, і ми всі разом поїхали в село до іншої бабусі.

Бабуся мені розповідала, як вона одного разу залишилася в будинку під обстрілом. Вона сказала, що сиділа в кімнаті й молилася Богу, щоб вижити.

Після цього через тиждень до нас приєдналися моя тітка та двоюрідний брат-інвалід. Вони їхали через блокпост і хвилювалися, бо ніхто не знає, що буде через три секунди.

 Нас жило 15 людей в одному будинку, ми підтримували одне одного і говорили приємні слова. Потім у селі Кам'янці стало тихо, тому бабуся та дідусь поїхали додому, після цього поїхали тітка та брат.

2015 року ми з батьками переїхали до Києва. За два роки, які живу в столиці, я побувала в багатьох країнах, побачила світ у яскравих барвах. За це я дякую своїм батькам. Замість того, щоб купити квартиру, мої батьки віддавали мені гроші на поїздки. До речі, я їжджу за кордон без батьків, а із вчителями зі школи! 

Найбільше мене турбує те, що я не можу поїхати до Донецька, побачити друзів, поцілувати близьких для мене людей; повернутися у свою улюблену квартиру.  Життя прекрасне, якщо не брати до уваги, що я не бачу, як ростуть мої однокласники, не бачу усмішок близьких…

Донецьк 2014 2015 2018 Текст Історії мирних
Допоможіть нам. Поділіться цією історією
img
Долучайтеся до проєкту
Кожна історія має значення. Поділіться своєю
Розповісти історію
До всіх історій