Я з 2002 працюю на залізничному вокзалі. 24 лютого 2022 року о 8:00 як завжди потрібно було йти на працю. Вночі прокинулась від купи телефонних дзвінків від знайомих, які в істериці запитували, яким чином залізницею можна вивезти дітей (які на той час навчались в інституті) із м.Харків та вибухів.

Емоційно важко було бачити, як купа людей у паніці евакуюються із міста. На вокзалі натовп, що пройти неможливо. Шок викликає те що, з деякими молодими людьми, ти більше ніколи не зможеш побачитися.

Так як я проживаю разом із батьком, він пенсіонер та інвалід 1 групи на візку, проблему нестачу їжі та засобів гігієни вирішила благодійна організація.

Моя сім'я -це донька 14 років та батько 75 років. Ми з моменту початку війни нікуди не виїжджали та живемо разом у м.Запоріжжя.

Моментом, який мене приємно зворушив до глибини душі було народження дитини моєї подружки.

Зараз робота у мене є. Продовжую працювати на залізниці, поки про зміну місця роботи не замислювалася.

Є речі, які нагадують про трагічні події, що розпочалися 24 лютого 2022 року - відео евакуації із міста.