«Емоційне і моральне виснаження – це найважче під час війни»

Навіть у найстрашніші часи, в пекельних умовах люди можуть любити і підтримувати один одного. Олена переконалась у цьому, коли разом із сусідами перебувала в підвалі під кулями.

Я спала вдома після важкого робочого дня і спросоння подумала, що почула грім, але то доносилися вибухи з іншого міста. Надворі вже розвиднялося і була велика метушня з нашої багатоповерхівки. Люди в паніці виїжджали родинами. З нашого будинку залишилось лише декілька поверхів з людьми, а майже з восьми поверхів усі виїхали. Я почала обдзвонювати родичів з маленьких містечок - вони ще не знали, що почалася війна.  

Найважче – це емоційне виснаження, безробіття, особливо - коли живеш на орендованій квартирі, не в рідному місті. Коли не знаєш, куди бігти в укриття, адже поряд немає підвалів, а якщо і є - вони точно не врятують, в разі чого. Страшно, коли в місті вибухали ракети, і ми бігли до найближчого укриття - в підвал садочка, а нікого туди пускали лише працівників і тих, в кого є дітки... А я стояла на вулиці і молилася, аби оминула біда.

Шокувало - Буча, Ірпінь, Гостомель, Миколаїв, та багато інших міст, де жорстоко вбивали, ґвалтували мирне населення. Жахливі кадри…

З найперших годин війни полиці з продуктами стали пустими. Хвилювало, чи будуть завозити достатньо хліба. Заробітку не було, тому моя родина, економила на всьому. Але, дякувати Богу, наше місто не зазнало гуманітарної катастрофи, води і їжі вистачало.

Всі побутові речі - квартири, машини, робота і навіть кошти, хоча й без них нікуди - другорядне. До валізи спочатку береш багато речей, а згодом розумієш, що потрібен лише мінімум - і лише самих важливих речей, які мають значення для порятунку.

Я загалом емоційна людина, тому мене завжди зворушують такі моменти, коли допомагають тваринам, коли дітки збирають кошти на ЗСУ, коли люди згуртовуються і роблять коктейлі Молотова, - багато таких моментів.              

До війни я працювала кухарем гарячого цеху і на ліпці полуфабрикатів. Наразі роботу шукаю. Буду працювати там, де візьмуть. Головне - щоб були нормальні умови і оплата. А там кухар, продавець, касир, - не важливо.   

У мене є талісман - вирізьблений з монети кулон-сердечко. Його подарував мені чоловік, коли ми сиділи в підвалі разом з тридцятьма іншими людьми, а недалеко від нашого будинку впала ракета. Цей талісман чоловік зробив у тому ж підвалі. Сказав: «Можливо, не буде іншої нагоди висловити своє кохання, а це нехай буде завжди поруч з тобою, як і моя любов». То була одна з тих найдовших ночей, коли чекаєш світанку і закінчення тривоги! Бо гадаєш, переконуєш себе, що з світлом - все буде добре, і темрява мине.