Під час сильних обстрілів Зоя Степанівна не могла залишити лежачу матір і піти у підвал. Щоб відволікти її від страху, донька читала їй книгу та й сама боялася не менше. Стріляли так, що налякані були і люди, і тварини, навіть собаки тікали у підвал. Дев'яностолітній сусід втратив пам'ять, багато хто не зміг пережити сильних стресів та пішов з життя.
Перші дні війни розпочалися з масової загибелі людей, по полю збирали вбитих, так їх і ховали. Жінка мріє забути про ці події та спокійно жити.
